Атаманчук Наталія

ПСИХОЛОГ вищої кваліфікаційної категорії –

БЛОГ шкільного психолога

 

2 листопада 2022 р. 

Сьогодні з дітками першого класу #Початкова_школа_Джерельце говорили про дуже важливу тему “Як почути своє тіло”.

Заняття без пафосу та підготовки, які втомлюють дітей. Абсолютно доступно, природно, без затисків та сорому (наскільки це було можливо), саме таку мету я переслідувала. Адже саме зараз, тіло, як і завжди , відреаговує першим на всі випробування війни…, і його треба почути.

Релаксували, закривши очі, та прислухалися до власних відчуттів.
Зрозуміли, що ми господарі свого тіла, і тільки ми відчуваємо, як нам, а тому ” одягнись, бо тобі холодно” мамине чи бабусине зовсім недоречне, якщо мені справді не холодно.
А ще вивчили, що тіло має свої межі. Якщо, хтось хоче мене торкнутися, то має на це спитати дозволу, адже я господар свого тіла!
Потім співали ” Ой, у лузі червона калина”, бо в ній закладений великий символ незламності, великої віри, міцності. А ще життєствердження! Для дітей зараз це дуже важливо. Рухами показували переживання та почуття, а основним було ” підняти калину, розвеселитися величчю відродження!”.
Дякую за організацію дітей класному керівнику #АндрейкоГалина.
У мене та діток багато виникло тепла, добра, світла та спокою!
За Життя! Миру! Перемоги!

 

 

18 вересня 2022 р. 

Сьогодні про важливе у роздумах… Після слухання відомих травматерапевтів, кризових психологів.

***

З війною побільшало тривог, страху, реальних загроз…

У такій ситуації, після гострого дистресу, його зняття (це входить в надання першої психологічної допомоги), і про це сьогодні треба говорити з усіма, як вміння зарадити, є потреба в стабілізації.

Перша психологічна допомога – це неважкі вміння, з ними можуть справитися дорослі, допомогти дітям, людям похилого віку, щоб потім стабілізуватися.

І, щоб здобути знання першої психологічної допомоги, не обов’язково мати фах психолога.

***

1.Стабілізація (основна умова справитися з порушенням орієнтації в просторі, порушенням дихання, порушенням розуміння себе, контакту з реальністю тощо), щоб продовжувати жити, а інакше людина не бачить перспектив: страх, тривога тотально її захоплюють у полон.

Для стабілізації є багато продуктивних технік, вправ, а головне- це контакт з реальністю, відновлення ресурсів, вміння відшукати нові ресурси та пригадати ті, що допомагали, бо в ситуації гострого стресу, як і стресу взагалі людина забуває, ніби відключає з пам’яті все, про що так знала. Це відбувається, як захист, щоб забути травматичні події, і загалом блокується все, щоб порятувати людину.

Отож, після стабілізації, відновлюємо ресурси.

2.Шукаємо опори( в прямому розумінні: обпертися спиною, опора в ногах, руками до стінки, тощо), що дозволяють триматися, проживати, справлятися.

3.Якщо є ресурс та знаємо, як надати першу психологічну допомогу, то надаємо тим, хто поряд її потребує

4, Якщо знаємо, як надати допомогу, але не має ресурсу, то цього не робимо, бо не вистачить сил. Людині не допоможемо і собі завдамо шкоди, втративши останні можливості.

5.Світ – не тотальна загроза, в ньому завжди є щось хороше для вас: люди, події, можливості, перспектива доброго та відновлення зруйнованого.

6, Перспектива – це друга мега важлива річ після стабілізації!

Перспектива розширює простір мислення, бо при травмі воно тунельне, тобто звужене до самої травми, і людина не бачить виходу.

Отож , бачити майбутнє, малювати перспективу, будувати, прогнозувати, щось для цього робити- це дуже важливо!

Оскільки я працюю і з дорослою аудиторією , і дитячою, то хочу сказати, що саме для дітей важливим є бачення перспективи.

У дітей має бути щасливе майбутнє!

Отож, наповнюємо кожен день дитини, почувши її потреби, стабілізувавши та відновлюємо, набуваємо ресурсу та дивимося у майбутнє!

Батьки! Якість дитинства не у сотні дорогих іграшок, потуранні примхам, гіперопіці, вседозволеності, а у відповідальному батьківстві: розумінні потреб дитини, наданні безумовної любові та тепла, прийняття дитини з усіма її викликами, вміння емоційно бути близькими з дитиною, надання самостійності зростання згідно віку, а ще чутливими , чуйними, сердечними та доступними для дитини!

Головне- дитині має бути безпечно! Безпечно жити та зростати! Без цього неможливо повноцінно розвиватися.

Отож, простір безпеки- це зона відповідальності дорослих, які є в контакті з дитиною!

Зараз особливої уваги потребують ті діти, які стали свідками насилля або й самі стали жертвами насилля…

Ті, що втратили батьків, рідних…

Ті, що відчули на собі жахіття ракетних ударів та руйнування осель…

Ті, що стали свідками жахіття цієї жорстокої війни безпосередньо у зоні бойових дій..

Пам’ятаймо, що і травма свідка також впливає на подальший розвиток дитини навіть тоді, коли вона бачить це з екранів телевізорів або чує інформацію!

Зразу дитина може і не відреагувати, але це не означає, що ця інформація в ній ” не застрягла”.

Ми не можемо закрити чи приховати повністю інформацію, але проговорити, відгорювати, тобто виразити, можемо!

***

Вчіться самі та вчіть дітей любити життя, бачити в ньому прекрасне, тоді у дитини завжди буде перспектива ” За Життя”!

Миру! Перемоги!