Геноцид українського народу – голод 1932-33 років залишив невигойну рану у нашій свідомості, яка триватиме не одне покоління. На найродючіших чорноземах світу люди гинули від страшного, штучно створеного голоду. Ці люди ніколи не могли повірити, що таке взагалі можливе, що може бракувати найнеобхіднішого – “хліба нашого насущного”… Саме усвідомлення того, що відбувалося тоді, усвідомлення величини цієї трагедії, її наслідків робить нас сильнішими, лікує нашу травму. Тому згадуємо і проговорюємо щоразу, тому молимося за невинно вбитих і світимо свічки пам’яті. Ми – пам’ятаємо. Ми – сильні. На нашій землі більше ніколи не буде голоду.

Вшанування пам’яті Голодомору в 2-Б класі, вчителька п.Наталя Ренчка.